Термін “нанотехнологія” був введений в 1974 році професором-матеріалознавцем з Токійського університету Норіо Танігучі, який визначив його як “технологію виробництва, що дозволяє досягати надвисокої точності і ультрамалих розмірів”.

Нанотехнології – це напрямок науки і технології, який включає в себе створення і використання матеріалів, пристроїв і технічних систем, функціонування яких визначається наноструктурою, тобто її впорядкованими фрагментами розміром від 1 до 100 нанометрів.

Приставка “нано”, запозичена з грецької мови ( “нанос” по-грецьки гном, карлик), означає одну мільярдну частку. Один нанометр (нм) – одна мільярдна частка метра.

Нанотехнології — це

— знання і управління процесами, як правило, в масштабі 1 -100 нм в одному або більше вимірах, коли введення в дію розмірного ефекту (явища) призводить до можливості нових застосувань;

— використання властивостей об’єктів і матеріалів в нанометровому масштабі, які відрізняються від властивостей вільних атомів або молекул, а також від об’ємних властивостей речовини, що складається з цих атомів або молекул, для створення більш досконалих матеріалів, приладів, систем, що реалізують ці властивості. (ISO / TC 229, http://ru.wikipedia.org)

Міжнародна організація зі стандартизації рекомендує розуміти нанотехнології у двох аспектах [ISO/TS 80004:1-13:2017 Nanotechnologies – Vocabulary – Part 1 – 13.]:

1) Нанотехнології — це розуміння механізмів управління матерією і процесами на наношкалі (як правило, але не виключно, менш ніж 100 нанометрів по одному або декільком вимірам), де феномени, пов’язані з настільки малими розмірами, зазвичай відкривають нові можливості практичного застосування.

2) Нанотехнології — це використання властивостей матеріалів, що виявляються на наношкалі й відмінних від властивостей окремих атомів, молекул і об’ємних речовин, для створення поліпшених матеріалів, пристроїв і систем, заснованих на цих нових властивостях.

У свою чергу Європейським патентним відомством (EPO) зазначено, що нанотехнології охоплюють об’єкти, контрольований геометричний розмір хоча б одного з функціональних компонентів яких в одному або декількох вимірюваннях не перевищує 100 нанометрів, зберігаючи притаманні їм на цьому рівні фізичні, хімічні, біологічні ефекти; нанотехнології покривають також обладнання і методи контрольованого аналізу, маніпуляції, обробки, виробництва або вимірювання з точністю менше 100 нанометрів [Nanotechnology – EPO].

У VII Рамковій програмі ЄС (2007–2013) визначено, що нанотехнологією є отримання нових знань про феномени, властивості яких залежать від інтерфейсу і розміру; управління властивостями матеріалів на нанорівні для отримання нових можливостей їх практичного застосування; інтеграція технологій на нанорівні; методи і інструменти для опису та маніпулювання на нанорівні; хімічні технології нанометрової точності для виробництва базових матеріалів і компонентів; ефектів щодо безпеки людини, охорони здоров’я та охорони довкілля; метрологія, моніторинг та зчитування, номенклатура і стандарти; дослідження нових концепцій і підходів для практичного застосування в різних галузях, включаючи інтеграцію і конвергенцію з новими технологіями [The 7th Framework Programme funded European Research and Technological Development from 2007 until 2013].

Історія Нано

                Вважається, що історія нанотехнологій бере свій початок з лекції відомого (англ. «There’s Plenty of Room at the Bottom»), з якою він виступив у 1959 році в Каліфорнійському технологічному інституті на щорічній зустрічі Американського фізичного товариства. Річард Фейнман  припустив, що можливо механічно переміщати поодинокі атоми, за допомогою маніпулятора відповідного розміру, такий процес не суперечив би відомим на сьогоднішній день фізичним законам.

                «Батьком» нанотехнологій часто називають Еріка Дрекслера — відомого американський ученого, «інженера, відомий популяризатор нанотехнологій, автор концепції нанотехнологічного механосінтезу,  перший теоретик створення молекулярних нанороботів, концепції «сірого слизу».